Впродовж понад тридцяти років виробничо-художнє об’єднання «Гуцульщина» було найвідомішим підприємством району, його своєрідною візитівкою. Кожен, хто приїжджав до Косова, прагнув відвідати «Гуцульщину», розташовану в дуже мальовничому місці, поблизу Банського озера, на території і в будівлях колишньої солеварні.

DSC_2559.jpg
Переглядів: 83ВХО виникло в травні 1968 року внаслідок злиття ряду підприємств. Це насамперед косівські артілі ім. Шевченка (вишивка, килимарство) та «Гуцульщина» (різьба), кутська „Килимарка" та килимарська фабрика ім. І.Франка в Яблунові.
DSC_2561.jpg
Переглядів: 77Підприємство мало свої філії („спільні майстерні", або просто „спільні") в Брустурах, Річці, велику філію в Пістині. Працювали столярний, різьбярський, килимарський та керамічний цехи.
DSC_2564.jpg
Переглядів: 77Косівські артілі ім. Шевченка та «Гуцульщина» створено ще в 1940 році на базі кооперативних підприємств «Гуцульське мистецтво» (дир. М.Куриленко) та «Гуцульщина» (дир. М.Горбовий), а також націоналізованих килимарень Кордецької, Гільмана, Ґертнера та інших. В обох артілях нараховувалося понад тисячу робітників.
DSC_2565.jpg
Переглядів: 85Колишніх керівників М.Куриленка та М.Горбового ув’язнено й убито (М.Горбовий деякий час був головою артілі «Гуцульщина»). Головами артілей в різний час були Микола Кіщук, Василь Кабин, Володимир Боєчко, Михайло Медвідчук, Федір Баб’юк, Микола Пітеляк.
DSC_2566.jpg
Переглядів: 86Новому об’єднаному підприємству щастило на керівників — добрих господарників, якими були Олексій Романюк, перший директор, а після нього Дмитро Савчук, Дмитро Шкрібляк, Михайло Гаврилюк.
DSC_2568.jpg
Переглядів: 81У «Гуцульщині» разом з надомниками працювало близько трьох з половиною тисяч чоловік, нерідко цілими родинами, династіями. Вироби славної фірми знаходили збут у понад двадцяти країнах світу.
DSC_2579.jpg
Переглядів: 81Вирішували тут і соціальні та культурні питання. Будувалися квартири й цілі житлові будинки для робітників ВХО. Для працівників була відкрита крамниця, і вони в часи „розвинутого соціалізму" мали той привілей, що могли (хоч не завжди) купувати хліб, не штурмуючи прилавки в звичайних крамницях.
DSC_2582.jpg
Переглядів: 82Теперішній молоді такий „привілей" здається дивним, а тоді це сприймалося як піклування про робітничий клас. Славилась своїм співом хорова капела «Гуцульщина», якою керував Мирослав Процюк і в репертуарі якої було близько 80 пісень. Вона давала сотні концертів, і не лише в Косові, а й в інших областях та республіках.
DSC_2583.jpg
Переглядів: 81З часом ВХО перетворилося на ВТФ — виробничо-торгову фірму.
DSC_2586.jpg
Переглядів: 79Часами вовну для килимів закуповували десь аж в арабських країнах, і коштувала вона недешево. Були труднощі й із сировиною та іншими матеріалами для різьбярства — деревиною, перламутром, бісером.
DSC_2587.jpg
Переглядів: 75Навіть з гончарною глиною виникали проблеми. Мистецький характер виробництва вступав у суперечність з вимогами планової соціалістичної економіки, яка вимагала давати план будь-якою ціною.
DSC_2588.jpg
Переглядів: 75Тому „гнали" ширпотреб, мало кому потрібний, наприклад, різьблені лінійки чи навіть одежні щітки. Зростали труднощі зі збутом продукції. Не оминуло «Гуцульщину» і таке типове для радянського господарювання явище, як розтягування „соціалістичної" власності. Хто міг, ніс з виробництва вовну, основу, дерево, спирт тощо. Таким способом робітники компенсували невисокі заробітки, працюючи удома, виробляючи і збуваючи „тіньову" продукцію.
DSC_2589.jpg
Переглядів: 69Висококваліфікованих майстрів народного мистецтва обмежували в заробітках, не кожному вдавалося одержати вигідний наряд. Не сприяло поліпшенню психологічного клімату на виробництві й таке характерне для тих часів явище, як „подарунки", дуже часто безплатні, для різного начальства — від району і до столиці.
DSC_2590.jpg
Переглядів: 71Щоб щось „вибити" для виробництва, треба було чимось задобрювати і всіляких начальників, і постачальників, і збутовиків (довгий час підприємство не мало права само продавати свою продукцію, що теж сьогодні звучить неймовірно).
DSC_2591.jpg
Переглядів: 71На початку 90-х років усю економіку охопила криза. Тим більше потерпали від неї такі підприємства, як «Гуцульщина». Кому було купувати килими, різьбу й кераміку, коли одні мільйони людей сиділи без зарплат, інші мільйони — взагалі без роботи, а всі разом втратили багаторічні заощадження.
DSC_2592.jpg
Переглядів: 78Багатьох охопила зневіра, здавалося, що все пропало і вчорашнє місце роботи вже нічого не варте. Але були такі, що думали інакше. Саме тоді розпочався процес, який згодом назвали „прихватизацією". Робітники «Гуцульщини» одержали акції київського ВАТ «Укрхудожпром», у власності якого опинилося косівське підприємство.
DSC_2594.jpg
Переглядів: 69Звичайно, можна тепер дорікати різьбярам, гончарам, килимарницям: ви ж самі здали своє майно! Але хіба вони винні в тому, що не змогли зорієнтуватися в тій каламуті, яку зчинила партійно-радянська верхівка, аби обібрати народ і стати новою „елітою", а попросту — злодіями, новими мільйонерами й мільярдерами.
DSC_2600.jpg
Переглядів: 71Директори фірми стали мінятися з неймовірною швидкістю. Іноді їх бувало навіть по декілька одночасно. Що вони робили? Та було що продавати, адже устаткування, верстатів, не бракувало. Та й приміщень — маса, їх здавали в оренду і жили не гірше, а то й краще, ніж колись, хоча тисячі робітників, народних майстрів викинуто на вулицю, точніше — на базар або на закордонні заробітки.
DSC_2601.jpg
Переглядів: 75Так знищено найбільше підприємство Косова і району. Так позбавлено сталого заробітку тисячі родин. Так безславно закінчилась історія «Гуцульщини», яку створювали люди, що піклувалися про долю народного мистецтва і його творців.
DSC_2602.jpg
Переглядів: 74Чи могли сподіватися М.Куриленко, М.Горбовий, В.Кабин та інші організатори мистецьких кооперативів, що їхні починання, їхні старання, їхня нелегка праця будуть отак погублені?
hutsulschyna.jpg
Виробниче приміщенняПереглядів: 94
SVM_1261.jpg
ДверіПереглядів: 38
SVM_1263.jpg
ВікноПереглядів: 41
SVM_1264.jpg
АркиПереглядів: 38
фото:34 сторінок:2
1