Іван Андрусяк згадує: «Мене, звісно, цікавили його погляди на поетику, власне, на «поетичне ремесло» – і тут він палко обстоював верлібр і запевняв, що силабо-тоніка себе вичерпала. Я наївно спробував йому опонувати, на що він зреагував несамовито: «Доведи!»
Я спробував пригадати щось із класики, але Тарас розсердився: «Ні, ти сам доведи!»
Я прочитав тоді котрогось зі своїх віршів, і поет ціпкою, жилавою рукою міцно схопив мене за потилицю й щосили врізав своїм лобом об мого, аж іскри з очей посипалися!
Така була в нього форма похвали».
